ПП "ЗахідВторРесурси" - виготовлення обладнаня для переробки та сортування втор сировини: мукулатури, пластмаси, склобою, поліетилену. Заготівля та реалізація вторсировини. Обладнання для виробництва цегли та будматеріалів. Реалізація гіперпресованої лицювальної цегли.



Статті, новини

Макулатура: необхідність чи дивацтво?

Колись давно якийсь Прометей дав людству папір. Його особу точно не встановили, бо патент на винахід, очевидно, зотлів, а рештки розвіялися світом (такі вже властивості винайденого матеріалу). В перебігу історії людства виробництво паперу все більше механізувалося. І от, сьогодні ми вже не знаємо матеріалу ріднішого: на стінах у нас шпалери, на полицях книги, на холодильнику клейкі папірці, в принтері солідний стос паперу, і навіть каву з автоматів п’ємо з паперових стаканчиків, а купуємо ми її за паперові гроші.

Природно, що монета має зворотній бік – це вичерпність ресурсів планети та збільшення кількості паперово-целюлозних відходів. Постає необхідність здачі непотрібного паперу, проте культура здачі макулатури в Україні дещо поступається звичці здачі склотари. Хоч у державних масштабах обсяги переробки макулатури втричі перевищують обсяги переробки склобою (за відомостями Держкомстату станом на 2008 рік було пороблено близько 652 тисяч тонн паперових відходів і близько 236 тисяч тонн склобою).

Переродження паперу
Паперові відходи можуть бути закопані, спалені чи перероблені. Проблема обмеженості звалищ та забруднення повітря продуктами згоряння вирішується саме переробкою старого паперу. Тож ми розглянемо саме цей варіант.

Ми прочитали книжку, не хочемо її зберігати на немістких книжкових полицях у себе вдома. Тож здаємо її, почитану, трошки порвану, трошки заляпану, і ще трошки заклеєну (так з книжками чинять погані хлопчики й дівчатка, у хороших книжки в ідеальному стані, щоб ви собі знали) в макулатуру. Тут треба зупинитися на кожному з етапів переробки, які проходить папір:

1. Сортування Цей етап актуальний насамперед для країн, де сміття утилізується. Тобто люди розуміють, що сміття треба сортувати, перш за все, у власному домі. Паперові відходи, пластик, харчові відходи, метал треба викидати у різні смітники. Хто купує або передплачує багато періодичних видань, сортує окремо газети, журнали, картон та дрібні папери. Це в подальшому полегшить процес виокремлення друкарської фарби та чорнила з целюлозної маси.

2. Збір та транспортування здійснюються або в пунктах прийому макулатури (і потім зібране відвозять на базу переробки); або підприємство, наприклад, друкарня, продає паперові відходи на завод переробки вторсировини. У Росії, наприклад, існує спеціалізована соціальна мережа maculature.ru. Вона об’єднує постачальників та покупців на ринку макулатури з усіх регіонів Росії. Особливістю ресурсу є те, що пропозиції можуть бути згруповані не лише за марками макулатури, але й за об’ємами постачань. В коментарях до пропозицій підприємці домовляються про умови продажу вторсировини. В Україні ж збір макулатури покищо нагадує діяльність закритого клубу.

3. Сортування та пресування На заводі з переробки вторсировини привезений папір сортують за розміром, пресують у блоки і розміщують на складі. Там він лежатиме, допоки не виникне потреба в ньому на виробництві.

4. Подрібнення та виокремлення целюлози Папір подрібнюють і розчиняють у воді з хімікатами, потім відокремлюють целюлозу від пластику та металу.

5. Очищення та знебарвлення Отриману целюлозу вміщають у резервуари циліндричної форми, які обертаються навколо власної осі. Після цієї центрифуги сировина ще раз очищується від дрібного сміття. Потім целюлозну масу, що містить друкарську фарбу та клейкі речовини, буквально миють. Є два способи очистки. Перший (для не дуже «брудної» целюлози) – пропускання через воду. Другий (для целюлози з клейкого та кольорового паперу) – з використанням, води, очисних засобів та повітря. Повітряні бульбашки, що пропускаються через розчин, вбирають в себе часточки чорнила. І в чані, на поверхні розчину, утворюється чорнильна піна, яку треба знімати. Внизу ж під нею – чиста знебарвлена целюлоза.

6. Крейдування та надання кольору Целюлозні волокна ще раз очищуються і обробляються із додаванням крейди або барвників.

7. Перетворення на папір Із отриманого волокна можна одразу зробити папір (імовірніше, тут можна говорити про туалетний папір), або ж змішати його 1:1 з деревною масою, щоб продукт вийшов міцніший і якісніший (відповідно щоб книжку було приємно читати).

До речі, чорнильна піна, яка містить в собі також часточки волокна, може бути спалена для вивільнення енергії, перероблена у компост, вивезена на звалище і навіть додана у гравій для доріг чи в цеглу.

Цікавий факт: перший папір був зроблений зі вторсировини. У 200 році до н. е. китайці виготовили перші аркуші зі старих риболовецьких сіток.

Отже, з переробленої маси в результаті виходить рулон паперу, а з нього пізніше –газета або, скажімо, книга з серії «Азбука-Классика», як пощастить. Як не пощастить, то цей папір переведуть на тонни роздаткової агітаційної продукції, на буклети з неграмотною рекламою, на пресу, яку ніхто не купує, і на папірці, які мають бути на столі кожного поважного начальника, якому, хоч і прикро, але нема чого записати. Процес трохи нагадує реінкарнацію.

У Радянському Союзі збору макулатури приділяли, звісно, неабияку увагу. Але переробка вторсировини була на дуже низькому рівні, адже не вистачало потрібного устаткування. Так до початку 70-х років радянські птахофабрики перевозили яйця в тирсі та соломі. До початку 70-х проблеми переробки макулатури взагалі ніби й не було. Лише коли кількість паперових відходів та нестача упаковки набули загрозливих масштабів, ідеологія поширила межі своєї компетенції ще й екологію. Макулатуру почали збирати всім Союзом. А вкінці 80-х уже можна було обмінювати макулатуру на романи Дюма та детективи Сименона.

На той час Москва та Санкт-Петербург лише трохи поступалися найбільшим містам Європи, збираючи 700-750 тисяч тонн макулатури на рік. Що ж, зараз по всій Україні за рік збирається ще менше. І це незважаючи на те, що перероблення паперу може стати одним із найприбутковіших видів бізнесу, адже макулатура становить близько 40 % від усіх світових відходів.

Станом на 2004 рік рівень збору макулатури у світі становив 49 %, у Європі майже 60 %, у США 50 %, найвищий рівень збору макулатури був зафіксований у Німеччині – майже 74 %. На початок 2008 року Європа лишається лідером зі збору макулатури (64,5 % і наразі цей показник зростає. До 2010 року очікують 66 %). На жаль, не Україна впливає на зростання рівня збору макулатури в Європі.

Змагання зі збору макулатури
Звісно, в Україні здача макулатури ще довго буде буденною справою істинних диваків. Ну що може змусити людину тягати в пункт збору кілограми зв’язаного мотузкою паперу?! Грошова винагорода за ці труди просто космічно «велика», сила волі, витрачена на боротьбу з лінню колосальна, а ймовірність здавання макулатури – мізерна. У київських школах і сьогодні щорічно збирають її всі класи без винятку, навіть вчителі приносять свою частку. У моїй рідній школі, наприклад, увесь зібраний паперовий мотлох відносили до найближчого пункту збору. Директорка влаштовувала змагання: який клас збере найбільше макулатури.

Проте чим старшими ми ставали, тим менше макулатури приносили. Тут відіграла значну роль і батьківська одержимість думкою про «найкращість» свого чада. Усі хотіли, щоб їх дитина була найкращою в найкращому класі, тому зранку, замість того, щоб вчасно приїхати на роботу, багато хто привозив машиною цілі ящики книжок та журналів (кореспонденцію несли учні в пакетах, бо це найлегше, що може бути в цій нелегкій паперовій масі).

Що можна було побачити в цих ящиках? Журнали (від «Наука и жизнь» до величезних наборів «Натали»). Книги (по-перше, дуже багато картонних дитячих книжок – увесь цей час вони лежали на полицях, а потім знайшли свій фатум; по-друге, минулорічні підручники, які довелося купити, бо їх не видали в бібліотеці). Здавали навіть найдорожчі на той час для нас підручники – з англійської мови (видані в Росії та Англії).

Пункти прийому
Всього в Києві є 127 пунктів прийому макулатури. Кілограм макулатури у великих містах, таких як Київ, Львів ще нещодавно коштував 20-25 копійок (друзі, вважайте, ми вже багаті!), тепер 40-50. У Вінниці – 40-45 копійок, у Житомирі – 30 копійок. У менших містах макулатура дешевша. У Рівному – 15 копійок, у Кременчуці – 10 копійок за кілограм, у Жмеринці – 6 копійок. Звісно час від часу ціна змінюється.

До того ж, вона залежить від об’єму зданого паперового мотлоху. Крім того, до пунктів прийому вторсировини здають склотару. Працівники цих складів, іноді трохи напідпитку, очевидно, не від хорошого життя, нудьгують, сидячи на ящику чи табуретці, або спілкуються з колегами, які збирають склотару на сусідній вулиці, а потім сортують і зносять до пункту. А от, у більших пунктах прийому макулатури працюють ще й магазинчики промтоварів вітчизняного виробництва.

Я й собі вирішила здати макулатуру місяць тому. 10 кілограмів старих газет та роздаткового матеріалу, а також маса роздруківок. Дядечко, що її приймав, бурчав як заведений, про те, що макулатуру зв’язують криво, і тоді її не зручно зважувати, нагадував, що журнали з газетами треба пакувати окремо від картону. Проте це було місяць тому. Тепер же ціну на макулатуру в Києві подвоїли.

Навіть скло без макулатури не приймають. На гостру нестачу макулатури у зв’язку з кризою та зниженням об’ємів паперових відходів вказав і Армен Полатьян, генеральний директор «Обухівміськвторресурси». Це підприємство займається збором, заготівлею та сортуванням макулатури, а також виготовленням картонних упаковань (коробки для піци, для кондитерських виробів тощо) та гофрокартону. Постійними постачальниками «Обухівміськвторресурсів» є друкарні та магазини.

Також збір макулатури реалізовується завдяки мобільним пунктам прийому, які працюють в багатьох містах Київської області та приватним замовленням. Наприклад, на складі підприємства помітно вирізнялися своєю однорідністю ящики з довгими білими смужками паперу – в чиємусь офісі товсті стоси паперу перетворилися на жертву шредера. Або стягнений у блоки наклад якоїсь «жовтуватої» місцевої газети, яка, очевидно, не користується попитом. Три універсальні преси Pressona стискають тонни старого паперу в блоки. На власні очі я побачила тонни паперових відходів, але не старі книжки. Мабуть, їх «відсортували» зацікавлені у цьому люди ще на початковому етапі збору. Отже, тенденції до масової переробки книжок нема. Принаймні хочеться вірити у хоча б мінімальні прояви книжкового фетишизму в українців.

Іноді в паперозбірню здають старі рідкісні книжки, які потім за дешево можна придбати на Петрівці вкінці київського книжкового ринку. Такий же ринок книжок-не-з-перших-рук є і у Львові. Біля ніг пам’ятника Івану Федорову розташувалися мисливці за рідкісною книжковою старовиною. Увесь їх асортимент був вчасно врятований з пунктів збору макулатури. Часом люди самі приносять книги до яток із букіністичною літературою. Часом бібліотеки списують старі видання.

У Львові навіть створили громадську організацію «Рада з питань збереження книжкової спадщини», яка існує вже більше двох років і займається вилученням макулатури, що заслуговує на життя, бореться за легалізацію букіністичного ринку. Є такий Михайло Подуков, один із засновників «Ради з питань збереження книжкової спадщини». Він стверджує, що в середньому вони рятують до 80 % книг, зданих до пункту прийому макулатури. І трапляються серед врятованих цінні наукові та навчальні видання і навіть книжки початку ХІХ століття. Люди легко збуваються книг, які фізично постаріли, проте нечасто в наші дні знаходиться гідна заміна старій, але цікавій книзі.

Проблеми і загрози
Попри ентузіазм вихованців Радянського Союзу та матеріальну зацікавленість бомжів, комбінати з переробки паперу в Україні на межі зупинки. Такі підприємства як «Київський картонно-паперовий комбінат» змушені купувати макулатуру дорожче, через те, що підприємствам типу «Обухівміськвторресурси» важко знайти постачальників строго паперу.

Стимулу нема, не зважаючи навіть на проблему нестачі та високої вартості паперу для вітчизняного книговидання. Найдешевші шкільні зошити зі сторінками, схожими на туалетний папір, безперечно, виготовлені зі сторінок чогось на кшталт «Комсомольської правди» (дуже задрукованого, кольорового і низькопробного видання), але насправді жодних заохочень щодо купівлі зошитів з переробленого матеріалу в Україні не проводять.

Бронхіоли легень планети на українській території все рідшають, залишаючи по собі блага, які ми не економимо.

Екологія — це важливо. Але про всі жахіття екологічних негараздів ми не дізнаємося,насамперед тому, що занадто мало людей хочуть, щоб ми це знали. Ми і самі не хочемо це знати і не хочемо змінювати наші звички. Непросто змінити настільки статичний фактор екології. Проте можна спробувати?

06.12.2009